наші ночі забруднені світлом.
площі – знак безкарності архітекторів.
недовулиці тягнуться мокрими бритвами,
проливаються тіні холодними літрами.
в голе небо влипають прожектори.
ми на стінах набиті диптихом.
вікна – крики порізів на склі і цеглі.
затушовані тріщини й рани бетонові,
ми у горлі провулків підвішені дзвонами
за гіркі засушені стебла.
наші кроки розкреслені вітром.
пальці – звук несказаних недоніжностей.
пересолена шкіра магнітиться стогоном,
понаднормові вдихи поділені порівну
як секундне долання розбіжностей.
п’яне місто забруднене світлом.
лампи – сіль у подряпинах недобудов.
в мегацвинтарі з надлишком ілюмінації
я шукаю єдиної темної станції,
дози темряви в вицвілу кров.