Коли розквітне вишневий сад,
Коли заплаче дощами небо,
Ми підслухатимем водоспад,
Нестимем шепіт його до тебе.
А ти, в долонях тримаючи сонце,
Поцупиш вітра бурхливий подих.
Мов павутиннячка волоконце,
Сплетеш його у тендітний дотик,
Аби цілунком зігріть щоку,
Тремтячи, лагідно нахилитись,
До серця міцно горнуть доньку,
До сина рідного притулитись...
Не бійся, вітер тобі пробачить
За сивину на твоїх плечах,
Бо щастя більшого світ не бачив,
Ніж радість матері на вустах!
11.12.2011