Миколаївські читання від журналу «Стіна» на Медвіні. Враження з епіцентру
Для мене все почалось в перших числах грудня, коли несподівано подзвонила Наталія Костилєва, координатор проектів журналу «Стіна», і сказала: «Тоня, давай ти будеш куратором Миколаївських читань». А я сказала: «Давай».
І почалася робота. Цього разу ми спробували розробити концепцію запланованого заходу. Вирішили запросити поетів з різних сайтів та реальних спільнот незалежно від досвіду і рівня професійності, але й не перетворювати це в тусівку. По-перше, щоб розширити кола знайомств кожного, а по-друге, щоб перетнути різні рівні поетичної майстерності та ставлення до поезії – рівні, які рідко перетинаються.
Насправді в Києві проводиться просто маса різнокаліберних поетичних читань та творчих вечорів. На них одні мають шанс бути не більше, ніж слухачем/глядачем, а інші – виступаючи, почувають себе зірками і поводяться, як дійсні і недосяжні зірки. Та є одне «але»: таких зірок – безліч! Яскравіших і тьмяніших, одні більше піаряться, інші менше – але їх безліч! А що треба, щоб не загубитись у власних ілюзіях зірковості чи навпаки – невпевненості у власних силах? Напевно, усвідомлювати своє місце на зірковому небосхилі, порівнювати себе з іншими.
Ще момент. Хотілось, щоб вийшли дійсно поетичні читання, а не туснячок, в якому обговорюються місцеві плітки. Тому й був укладений регламент:
1. Кілька речень про мету своєї творчості.
2. Три найкращі вірші.
3. Досягнення (книжки, диски, премії тощо).
Було організовано столик для книжок і дисків учасників читань – для ознайомлення, а також обміну/продажу.
Створювали атмосферу свята та вільного спілкування новорічні ялинки, які прикрашали виставку загалом, а також завчасно організовані цукерки, мандарини і трішечки шампанського.
Плани були ідеальними, але життя вносить свої корективи та… випробування.
Проблема виникла лише одна – безпосередня близькість майданчика журналу «Стіна» до головної сцени виставки, на якій проходили заходи для дітей. Проблема в тому, що в дітей був мікрофон і потужні динаміки, а в нас – тільки сила голосу.
Через шум хвилювань було багато. Ще перед початком розглядались варіанти переміститись на інший майданчик чи й самим озброїтись мікрофоном. Але в день заходу Наталія Костилєва та Анастасія Правдивець були категоричні: нічого не змінюємо, найзавзятіші залишаться і зроблять свято! Так і вийшло.
Ви знаєте, випробування – це добре. Хто був налаштований на поетичну струну, знайомства та спілкування – той лишився. Хто ні – той собі пішов. Два поети, що відвідують літстудії, посилаючись на галас і те, що нічого не буде чути, вибачились і пішли. Решта авторів лишились.
Оскільки дітей дійсно довелося перекрикувати, дещо збилась програма. Спочатку читали ті, в кого найсильніший голос, пісні відкладались, структура виступів була частково порушена, але потім… Потім дитячі заходи закінчились, і ми лишились наодинці з поезією, піснями і солодощами. Наприкінці обмінювалися і дарувалися книжки. А вже ввечері та на наступний день я отримала чимало приємних і щирих відгуків та подяк у приватних повідомленнях та особисто на зустрічі в Київ ПОЕТажний, який наступного дня проводив відкриту зустріч. Люди лишились задоволеними! І це головне.
Тепер короткий репортаж в картинках.
Читати повністю: http://h.ua/story/345975/
(продовження дивіться на іншому сайті, оскільки тут не можна вставляти фотографії в текст).