Кохана, люба Україно,
пшениці золоті поля!
Душа моя до тебе лине,
де квітне мальвами земля,
бо серце мріє повернутись
в твої обійми, як дитя,
що хоче ласки, пригорнутись,
забути сум та маяття.
Пробач мені, голубко моя,
що я в чужім тепер краю.
Така вже в мене склалась доля,
та, як в дитинстві, я люблю...
Люблю пісні твої, кохана!
З колиски пам'ятаю спів,
які мені співала мама,
віночком, сплетеним із слів...
В них ніжність, ласка і природа
волинських лагідних озер.
Як небо чисті твої води,
серед зелених тихих верб.
Я б соловейком прилетіла,
якби ж уміла я літать,
в твої сади, куди я лину,
щоб серденько тобі віддать...