Подаруй мені срібну каблучку –
щоби метал її був темний і теплий:
широкий обідок місяця ладно обніме мій вказівний палець,
заснулою змією обів'ється докруж серця,
і мигне єдиним зеленим оком –
крапелькою смарагду.
І сни летітитимуть, і сніги падатимуть,
І герань цвістиме, бо що ж їй іще робити
На цьому порожньому підвіконні,
Дивлячись однією квіткою на засніжену Ринкову Площу,
А другою – на нас у затишку хати...
Зітхати посеред ночі, зі сну хапати тебе за руку –
Чи ж не наснився?
Синицям-щебетухам зрання сало кришити,на гілочки вішати,
Як новорічні дарунки,
Чекати на весну –
Зелену, вічну:
Як очі у старому люстрі,
Як зернятко у твоїй каблучці....