Болит в ней нерождённое дитя.
И я, перенимаясь вечной болью,
Ложусь в бессилье к мира изголовью,
Под ношей скорби жажду забытья.
Стреножа искалеченную рань,
Испуга брешь спешит заштопать шёпот,
Не слыша неба неподкупный рокот,
Оставив доброты сожженной грань.
Укроет пеплом племя бессердечных,
Нагонит ветер в гневе облака
Слёз стылых и пророчеств серных - вечных!
Всё это было, будет, но пока -
Соцветье жизни, не дрожа, рука
Срывает ужасающе беспечно...
поэтический перевод стихотворения Надежды Черноморец
Болить у ній нероджене дитя.
Чи перейнятися тим дивним болем?
Заледве жевріє бажання кволе
Жертовності, відради, співчуття.
Поквилює стриножене буття,
Свої гріхи затаєно замолим,
Завітрене задичавіле поле,
На манівці – нестримне вороття.
Завіє пилом плем'я крем'яне,
Дощем ізвідкись вітер нажене –
Пророцтв минулих і думок торішніх.
Брунькам сумлінь – чи витримать зими?
Бо знову замість вічного – хто ми? –
Непереможне – чим ми гірші інших...
http://www.stihi.ru/2011/02/20/4337