добре що ти нічого не обіцяєш
добре коли ти мовчиш
добре коли дощі розмивають
обличчя костелів
і тягнуться
плавною
ламаною
поміж пальців
серце в шовковому зашморгу
під терплячими ребрами
ти спиш по-дитячому
заховавшись від темряви
по-дорослому знявши
вчорашню усмішку
вечір щоразу втягує без попередження
ранок вибльовує ледь пом’ятим
ти умираєш
щовосьмої кожного ранку
за крок від дверей із чистилища
я умираю щотретьої кожної ночі
не встигши сказати
що люблю твою скромну
непоказну порочність
я стискаюсь вузлом
під покірними ребрами
і як добре що я
ніколи не чую
як за крок до дверей із чистилища
ти розгублено
тріскаєшся
ти мокрієш і танеш
і цілі провулки ламаються
ти забуваєш мовчати
і думаєш – все починається