Я вчуся жити без тебе,
Відвоювала тиші півнеба
Зірвала квітку лілею,
Змастила біль свій єлеєм.
Без тебе справді печально,
Я знала: боляче буде!
Сади у сукнях клечальних
Піснями й росами будять
Тебе щодня на світанні
Та не прибуде в твій будень
Моє гірке безталання,
Неначе мавка, приблуда…
Показую спокій на людях,
Боюся: обмовлять, осудять!
Мій срібнокрилий, у грудях...
Дощ плаче тихо і дрібно –
Душі моїй так потрібний.
09.06.2011