Буває так, що серце замовкає
Від болю дикого, що сковує думки...
Воно щемить і з дня у день страждає:
Пускає по собі скривавлені струмки.
Немає ліків від отого болю.
Він сам - примарне щастя, зіткане в душі,
Бо тільки він міняє тобі долю,
Його одного чутно у нічній тиші.
Цей біль - як кара, безрозсудна й вічна.
Нема вини - та все одно вирує кров.
З усіх вселенських бід є одинична
Найвища в світі мені кара - за любов...