Пробач... Але так довго все мовчало,
Що вже до тиші я звикати став.
Насправді ж - у душі усе кричало,
І крик той я в нічну розмову вклав.
Розкрив всю душу, але захопився,
Незчувся я, як рамки перейшов.
В ту саму мить я самоспопелився,
Коли зірвався мій душевний шов...
Мов кров'ю з серця, мертвими словами
Писав рядки, зриваючись у них..
Писала мені й ти... Мов молитвами
Давала віру в себе - я не псих...
Писав тобі й не думав, що рядками
Можливо в тебе настрій зіпсую.
І мов кола пекла, слів витками
Пускав тебе, і сам я там сную...
В безмовній тиші, де нема вже тебе,
Лишився сам й провину я ношу -
Я смів подумати лише про себе,
Тому тепер пробачення прошу...