Візерунки заячих слідів на серветці лісового снігу.
Ранок сонячний, мороз,
тиша, навіть дятел десь принишк,
не гасають білки...
Я лягаю горілиць у пухнасту кучугуру,
наді мною неозора вись
синя-синя, аж до млості.
Подивись на мене, подивись,
мій печальний гуру із тамтого світу,
рисочкою світла проведи по краєчку неба.
Ієрогліф хмаркою хай з’явиться на мить,
я устигну прочитати, я зумію.
Як мені тебе бракує нині тут.
Коли чаша повна, їй потрібна рівновага.
Дихання тамую, сповільняю серця стук,
ти прийдеш сьогодні в мою келію,
прийдеш,
бо мені до тебе ще зарані…