Цієї ночі краплинці Капі спалося так солодко, як ніколи! Та тут…
- Капо! Капо! Прокидайся! Ти все пропустиш! – м’яко підштовхувала сонну краплинку Хмарка.
- Що? Що сталося? Ну чому завжди доводиться просинатися тоді, коли найбільше не хочеться?! – буркотіла Капа, потягуючись.
Вона відкрила очі, сіла і…завмерла від несподіванки! Ще вчора такі схожі одна на одну сестрички-краплинки перетворилися на казкових принцес!
- Які ви всі гарні! Які сукні! Аж виблискують! І всі різні! – захоплено вигукнула Капа.
- На себе! На себе подивися! – весело зашуміли краплинки, а Хмаринка вже подавала найменшенькій срібне дзеркальце, і загадково посміхалася.
Капа поглянула на себе і аж в долоні сплеснула!
- Це ж диво! Це справжнє диво! – вона поверталася то одним боком, то іншим, і все не могла намилуватися своєю новою сукнею, - Ви бачили?! Ви бачили?! – захоплено галасувала краплинка, підстрибуючи, - Яке гарне мереживо! А як воно сяє! Я справжня принцеса! Або ні… казкова царівна! Так! Дивіться, я казкова царівна! – лементувала Капа, підстрибуючи все вище.
Разом із нею почали підстрибувати і сестрички-краплинки. Якоїсь миті Капу підхопив Вітер і вона закружляла поряд із Хмаркою.
- Лише поглянь, Хмарко! Я не падаю, я лечуууу!
- Звичайно, летиш! – засміялася Хмарка, - Відтепер ти будеш зватися не Краплинка, а Сніжинка Капа.
- А інші краплинки теж сніжинки?
- Ми теж сніжинки! – відповіла Старша Краплинка(вірніше, Старша Сніжинка), що теж летіла поруч із Капою.
- Ой, як гарно! – закружляла в танку Капа, а її сніжинки-сестрички заспівали:
- Були ми краплинки,
А стали - сніжинки!
Танцюємо в небі,
Немов зорепад!
На землю з Хмаринки,
На землю з Хмаринки,
Кружляє-злітає…
- Сніжинкопад! – підхопила Капа.
- Та ні! – розвеселилися сніжинки, - снігопад!
На землю з Хмаринки,
На землю з Хмаринки
Кружляє-злітає
На світ снігопад!