Не стій перед розгніваним народом,
Своїм презирством не біси його.
Знущань твоїх уже доволі. Годі!
Впираєшся у груди нам чого?
Чи хочеш, щоби виродків давили
У тебе на колінах? Так було
З Романовими, коли став безсилим
Микола-цар і не вберіг кубло.
Мажори - нашим не рівня! Від бога
Імунітета мали. Та дарма -
Ось, майже сотню літ, із них нікого
Ні гарних, ні поганих вже нема.
Не нашими дітьми годуй синочків
І донечок, потворо! Чуєш, ні?
Підсиплемо червоні яйця квочкам,
А з них червоні лупляться півні.
Проклюнуться - до вас прийдемо грітись:
Роздмухать жар, підкинути дровець...
І буде - ой як пізно вже!- жалітись.
Ну що ж, ми попередили. Кінець.