В’юниться срібними зміями лід,
Очі засліплює сяйво іскристе,
Вітер гуде по дібровах та тріска,
Мабуть вертався отак льодовик,
Так починалось закінчення світу…
Вечір багряний, повискує сніг,
Зорі виблискують, колються світлом,
Холод громадиться, б’є навідліг…
Все – наче вмерло.
Та десь залізниця
Гуркотом в серце твоє стукотить.
Знов рушив світ, в далину покотився…