у моєму місті сніги – наче шкіра незайманки.
проведи по тонкому білому – рветься бордовим.
тут повітря зранку пахне, як свіжа подряпина,
тут і стіни в саднах рум’янці малюють рудою.
тут тепло у порах струнких рудокопів вихрещених
вистигаючи по губах металево-солоно,
обпікає так, що ребра рвуться під видихами,
а густа земля щоночі розходиться стогоном.
у моєму місті не знають ні миру, ні спокою,
у моєму місті коханки завше в червоному,
переплівшись волоссям, тонка рука під рукою,
йдуть плече в плече, як солдати, з полону додому.
їх сліди у дороги щоніч проростають маками,
їм гіркі піски викидають багряних ідолів,
їх високі шиї креслені цифрами й знаками,
а худі животи – темні і теплі видолини.
із облич дощі стікають розкосими усмішками.
їм нема ні дверей ні вікон – самі коридори,
їх обійми такі гарячі, а пахнуть пусткою,
їм вітри у ноги рудасте виплескують море.
у моєму Бордо не знають ні миру, ні спокою.
у моєму Бордо коханки ступають босими,
переплівшись волоссям, тонка рука під рукою,
розливаються та по трасах сліпої осені.