мій рот через край шитий білими нитками.
мій рот несподівано криво рветься червоним.
зла і невірна,
припасувавшись швами і стиками
до асфальтів і стін,
я по-чесному намагаюсь
м’якнути, тихнути, бути комусь законною,
але, розпанахана криком,
вивертаю нутро без прелюдій,
і земля піді мною не звикла
без бетонних корсетів -
їй надто свіжо і сонячно.
я кришу, як хліб, ароматні ранкові газети -
плач по їх плоті. я злизую фарбу з долонь.
так приходить безпомічність.
і теплом розходяться груди
на мокрий запах
спільних весняних безсонь.