Десь у просторі поза часом
Де ні наслідків ні інерцій
Серце живе прекрасне
А людина живе без серця
/ Іван Андрощук/
* * *
від серця до розуму - в тернах дорога…
пора вже… роки… хоч сумні мої збори…
геть сумніви… страх… і дурні застороги…
іще знадобляться високі підбори…
прощай, моє серце… пробач… коли ласка…
згадай десь-колись… ну, хоча б і весною…
туди, куди йду… та яка, в біса, казка!..
гарячі серця не беруть із собою…
і радощі, кажуть, там зайві… й печалі…
все мудро, розмірено … не випадково…
в захопленні буду… день-два… а надалі…
від серця мого кожне линуло слово…
а ти повертайся… серце сказало…
завжди я зустріну тебе із любов’ю…
нам разом з тобою життя було мало…
дорогу познач лиш… моєю ось кров’ю…
о, розуме! шана тобі… честь і слава…
та я повернусь… як там серцю живеться…
у голосі розуму туга звучала…
знекровлене й зраджене серце… не б’ється…
Вольный перевод Владислава ЕВСЕЕВА
http://stihi.ru/2012/03/07/10511