жінко, безумна волога твоїх очей
повзе по її рудому. але – не витиснеться.
не проллється шепотом на дитячі пальці,
що переконували тебе в існуванні бога.
жінко, безумна волога твоїх очей -
подзвін по її неторканому остриженому.
і між вами так мало що не пробитися,
так багато, що не змиритись, не змовчати.
порядок шаховий.
вона, наїжачена, як протитанкова міна.
він – наївний і зайвий,
в глухому куті поміж ваших колін.
ти – виструнчена, як рана з краями запеченими,
ще один він –
не наївний, так само зайвий,
твій фашистський принц із дитячим поглядом,
вірний пес, і очі - розумно-приречені.
викинь папери.
всі слова ти згадаєш і так.
ти знаєш напам’ять всяк її дотик і смак.
ваші спільні химери танцюють,
здираючи одяг до крові.
вони корчаться, по м’яких і безвольних лапах
злизують піт і пари алкоголів,
накидають петлі несказаного, затягують тишу,
і спіралі мовчання закручуються -
поміж вас уже стільки не сказано.
поміж вас іще стільки не мовлено,
в болях зачатого,
в муках видихнутого,
перестроченого, перелатаного,
скільки не викрикнуто.
повзи по її рудому губами кусаними.
бачиш – її ренесансно-округлі плечі
провіщають світанок
в кислоті помаранчевих сонць.
між її стегнами вирізається лінія втечі,
чекаючи
вологи безумної
твоїх нетерплячих очей
і отвердлих долонь.