ми зациклені
на бетоні й камінні
але сніг і волога шкіра вже пахнуть весною
сонце тягнеться вгору
земля западає униз
роздирай цей непрошений простір
розкладайся на лінії
я дивлюся на плетиво стін
нетверезо-розширеним зором
застрягаю у натовпі
я тут зайвий і болісний вріз
дивний день перекочується
абрикосом підбитим
він м’якне
він тече і сльозиться легким нерозбавленим соком
я танцюю за ним я тягнусь по овальній орбіті
сонце падає в ноги помаранчево-вибитим оком
умирають годинники
вицвітають розкреслені мапи
зупиняються потяги
падають літаки
у пресованій тиші
розмито звучать тільки дотики
коли кришиться тінь від твоєї легкої руки