Мовчки, об дзеркало, руки у кров...
Б'єш сам себе за пекельну угоду.
Крику немає - він болем зійшов:
Болем твоїм серед свята народу.
Бачиш у дзеркалі тінь лиш свою.
Вдень і вночі вона рве твої рани,
В серце пускає отруйну змію,
В душу випльовує яду вулкани.
Світ проти тебе, чи ти проти всіх?
Ти, чи вони неправі у цім ділі?
Знаки питання штовхають на гріх,
В дикій агонії оскаженілій.
Очі навиворіт, серце в юрбу...
Дивишся в себе, а груди в лахміття.
Як подолати вселенську журбу,
Ніч і твої потаємні страхіття?
Б'єш через пам'ять і біль, а в них крик...
Й битимеш, доки не лишишся всього.
Хто винуватий і хто рятівник?
Ти. Тільки ти. Й не питай більш нічого.