Морська печаль запала мені в вічі,
Залишивши на згадку тільки колір.
Скажи, в якому сні, в якім сторіччі
Закарбувався ти у моїй долі?
Іду по грані. І все манить, манить
Цих почуттів незрозуміла сутність…
В пісках років твої сліди не тануть,
Я відчуваю знов твою присутність!
Твоє ім’я – то sanctum, мов причастя.
Воно у кожнім подиху іскриться.
Моє прекрасне невловиме щастя.
Моя маленька вічна таємниця.