...А сни такі різні, як в травні весна, -
то сонце, то дощик раптовий;
і бачу я батьківський дім уві снах
яскравих таких, кольорових...
Мені вісімнадцять, - доросла, авжеж, -
спізнилась додому, - вже пізно;
та мама не спить, знервувалася вже, -
чекає і дивиться слізно.
В очах і благання і докір, - без слів
я погляд її розумію;
та раптом я чую слова, як той спів:
дитино, пробач, я не смію
у ліжко лягти, доки ліжко твоє
пусте, - я спокою не знаю;
не вмію душевних гасити пожеж, -
своїх хвилювань не сховаю.
Колись будуть діти у тебе свої,
і ти зрозумієш, - для мами,
вони залишаються завжди малі, -
не старяться діти з роками.
...Сьогодні я маю дорослих дітей,
та бачу у снах неспокійних,
що я виглядаю їх коло дверей, -
своїх ангелят у надіях.
Що завжди дорогу до дому знайдуть,
де б їх не закинула доля.
Як би ж я могла, то встелила б їм путь
барвінком із снів кольорових...