Де ж ви, ніченьки мої,
літні ночі тихі?...
Де щебечуть голоси
ластівок з-під стріхи
Де тополю обійма
вітер в чистім полі,
В небі зірка золота
все пливе поволі...
Спрагла... стомлена земля
в темній спить колисці,
А колиску ту хита
молоденький місяць...
Зазира в моє вікно:
Вийди... вийди, люба...
Не побачить нас ніхто,
всі давно поснули
Вийду з хати на поріг
бачу: рученята
Тягне місяць золоті,
хоче обійняти...
Розплітає мою косу,
ніжно промовляє
І тоненький стан дівочий
палко пригортає...
Закохалася без тями
я в красу яскраву,
І щоночі виглядала,
де ж мій милий сяє...
Найпрекрасніші на світі
ночі ті чарівні,
Що ходила я просити:
не співайте півні!
Не палай червоним обрій
ще лиш на хвилинку!
Та згасають в небі зорі,
а із ними милий...
Де ж ви, ніченьки мої,
літні ночі тихі?
Де ж ви, зорі золоті,
маревом сповиті?...
Де ж ви, ніченьки мої?
чисте... синє небо...
І летять слова сумні:
де ж ти, місяць... де ти?...
05. 03. 12