V111 Конкурс Поэтических Переводов, с украинского
Василий Симоненко
ДЕД УМЕР.
Вот и всё.
Похоронен мой дед престарелый,
Будто пухом укрыт он землёю святой.
Никогда по утру
не возьмётся за дело
И не скосит траву
под горою крутой.
Тишину не разбудит косой не отбитой,
Не посмотрит, как звёзды уйдут в облака.
Лишь росою-слезой закачается жито,
Вдаль над ним поплывут незаметно века.
Вот и всё.
Человека хорошего нету,
Возвратили земле мы его навсегда.
В тесный гроб поместить
Мы сумели всё это-
И надежды, и горе,
работы года.
Неужели ему нынче всё безразлично –
Светит солнце
иль ночь тянет руки ко дню.
Обвила боль ужом душу мне непривычно
и отчаянье грудь разрывает мою.
Я поверить готов
В тайны царств поднебесных,
Не хочу в землю чтоб,
Люди шли без следа.
Безымянных,
Святых,
Несравненно чудесных,
Помнить будем детей
от земли и труда.
Пусть летят над Планетой
весенние песни,
Сквозь опавшие листья
пробьётся трава.
Я не верю,
что дед из могилы воскреснет,
Но я верю,
О нём не забудет молва.
Его мысли просты,
Их додумают внуки
И в глазах отразятся навечно у них
Его страсть, его гнев
Его радости, муки.
Умирая,
Он их передал для живых
Перевод с укр.
9.03.2012
"ДІД УМЕР" Василий Симоненко
От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито,
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії,
жалі!
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе...
Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.
Для Нового Конкурса http://www.stihi.ru/2012/02/13/11344