Василь Симоненко. Старик умер

Галина Иззьер
Похоронен
старик с головою седою.
Он навеки засыпан священной землей.
Он теперь уж не встанет
и ранней порою
не покосит траву под горой.
Тишину не нарушит бруском он точильным,
наблюдая за небом, где звезды зайдут.
Только рожь прослезится росою обильной
и века незаметно над ним поплывут.
Человека
хорошего похоронили,
возвратился он в лоно земное-
а жаль!
В тесноту его гроба неужто вместились
сожаленья, надежды,
заботы, печаль?
Неужели
ему безразлично,
светает
или сумрак вечерний спускается к нам!
Боль змеится, отчаянье в душу вползает,
разрывает мне грудь пополам.
Я поверю в небесное царство
отныне,
чтоб не сгинули только
в земле без следа
безымянные,
чудные дети земные,
несравненные,
верные дети труда.
Пусть шумят над планетой
весенние ветры,
через ворох листвы
пусть трава прорастет.
Что старик из могилы воскреснет,
не верю,
но я верю,
что он
до конца не умрет.
И нехитрые мысли
додумают внуки,
чтоб в глазах их веками светился накал
страсти, радости, гнева,
отчаянья, муки,
все, что он, умирая,
живым передал.

ДІД УМЕР

От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито,
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії,
жалі!
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе...
Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.


***
Первое место в конкурсе переводов:

http://stihi.ru/2012/04/01/3707