По бездоріжжю неба навпростець
Задумливо пливе собі кудись
Кудлата хмарка – білий острівець…
-Мандрівнице самітня, озовись!
Червоним блиском вабить зір лоза,
Її сріблясті бруньки тішать очі…
Яка відверта щира бірюза
Тече з небес і ніжне щось шепоче!..
По всьому видно, що зимі кінець,
Хоча не всі ще зникли протиріччя…
Пружний і прохолодний вітерець
Метеликом тріпоче на обличчі…
По Хортиці простую до ріки,
Потріскують під кроками моїми
Гледичії коричневі ріжки –
В дитинстві часто бавилась я ними…
Ясний спокійний день буденний,
Ще напівсонні й трішечки сумні
Тополі, сосни, в’язи, клени
Щось мимохідь розказують мені…
Біля Дніпра, далеко від осель,
Так хороше літати на Пегасі…
Тут динозаври серед сірих скель
Закам’яніли в просторі і часі…
22.03.12
http://www.stihi.ru/2012/03/28/5198--Русский перевод стихотворения.