Я пам`ятаю дівчину у темних окулярах,
Веселу, нерозважливу,
Занадто сміливу коли п`є,
Танцює та б`є посуд у нічних барах.
На сніданок овочі та трохи йогурту,
Та чи про мене все це?
Зриває голову.
Невже це ти знов, квітнева меланхолія?
Коли все зеленню лоскоче очі,
А ти майже мертвий,
І йде різко в бік твоя колія,
І до самої ночі,
На вухо шепоче,
Така близька ні про що мелодія,
А ти під нею, мов під цунамі гинеш,
І тебе до стіни, немов убивцю,немов злодія.
Та голосом, голосом, товстого попа: "Кайся дитино, кайся",
До тебе взиває совість, а ти її відкидаєш,
Кричиш: "Йди геть, збирай речі, не повертайся!"
Дурна...розводять тонкими руками,
Дурна...п’ють друзі на одну ніч, невдалі.
Дурна...кричать у спину білбордів реклами,
Дурна...чому відпустила життя тоді, на тому вокзалі?