Видіння Ієроніма Босха
Корабель блазнів
ПРЕЛЮДІЯ
Якось мені на думку спало,
Хоча б створити і в уяві,
У всій пихатості та славі,
Одне морське судно – зухвало!
Не бравсь я довго майструвати,
Його як величаву лодь,
Що Ною вказував Господь,
У повінь – всесвіт рятувати.
Мені було і того доста,
Щоби шкарлупа ця могла,
Тримати щоглу і пливла,
З кермом та зі знаряддям – просто.
Команда – ось, що є важливе,
Бо з нею клопоту чимало,
Тут в чергу вже до мене стало
Все товариство, й особливе!
Але віддав я перевагу,
О друзі, не ганьбіть мене,
Тим іншім, бо в них є одне,
Що перевершує – відвагу.
Оте надбання велелюдне,
Яке мандрує крізь віки,
Щоби жінки й чоловіки,
Втішали їм життя облудне.
Той вищій гонор, майже скарб!
Його мені б намалювати,
Але боюсь, що треба мати,
Для того діла вельми фарб.
Тому узявши свій струмент,
Створив лише якусь частину,
І нарікаю цю картину
Скоріше, як буття фрагмент...