I ось двадцять рокiв - вже третину прожито,
А пiдсумки, чесно, доволi сумнi.
Нема в цих роках й краплi того колориту,
Про який говорили, коли ще були малi.
Я думав, що молодiсть - справа легенька,
Що буде в нiй смiх та жага до життя.
Але все ж зникае вона потихеньку,
Збiгае крiзь пальцi, тече, як вода...
Я думав, я мрiяв, що я зверну гори,
що буду я жити! По-справжньому! Раз!
Проте обманув я себе дуже просто...
Я втратив, згубив я той золотий час..
Роки все минають, а я лиш чекаю.
Чекаю чого, я вам не вiдповiм.
Не тому що не хочу, а тому що не знаю.
Я не розумiю, як так я посмiв.
Посмiв загубити й розбити дощента
Все те, що дається лише один раз.
Про це я шкодую, але не змiнити
I не повернути й хвилини назад.
I ось двадцять рокiв - третину прожито.
I очi чомусь неприродньо сумнi.
Колись мрiяв я лиш по-справжньому жити.
Тепер я боюсь: ми занадто старi...