Я п’ю вино із келиха весни
Настояне на пролісках і рясті.
З останнім снігом відійшли напасті
І сни минулися, журливі і сумні.
А навкруги такий лунає спів,
що душу достає по саме денце…
Я п’ю вино, бездонне те відерце,
Напій той соловей благословив
Горить вогонь жовтавих зірочок
Таких тендітних, лагідних і ніжних…
Земля їх вивела як мати діточок
Виводить з хати після тижнів сніжних.
Яскрава квітка – зараз тільки мати.
Маленький стовбур ніжно обійма
голівка, ніби сонце. Задарма
весна все роздає. Зумій лише узяти.
А скоро вийде товстий, жорсткий лист
І квітонька та, сонечко, зів’яне,
А доля матір’ю і мачухою стане…
Я п’ю вино, ще місяць залишивсь.
О, молоді , п’янійте тим вином –
Весна в житті ніколи не вертає.
На літо, осінь далі повертає,
А юність залишається лиш сном.