Розкажіть, мені, цьоцю, про тата,
бо підете, і пам'ять піде.
Вас зосталось і так небагато
Хто іще пам'ятає про те...
Пам'яті міра, міра любові —
Тридцять кілометрів до Чорткова.
Поїздом близько, що то — година.
Звістка недобра — хвора дитина.
Марить в гарячці, тане, мов свічка,
Горе, Іванку, хвора сестричка.
Гроші на поїзд тато прислали,
Їдь, гімназисте, часу ж бо мало.
Мусиш лишити греку й латину.
Чим же розрадить хвору дитину?
Сонечка круглі жовтогарячі!
Вистачить грошей на три помаранчі.
Пішки ходити — справа не нова,
Близько з Гусятина до Чорткова.
Йшов і дороги майже не бачив,
Як вони, ручки ніжні, дитячі?
Голос тоненький щораз тихіше:
«Братіку, швидше, братіку... швидше...»
Встиг. Докотився оранжевий м'ячик.
«Що то, Іванку?» «То — помаранчі».
І засвітилось сонечко знову.
Тридцять кілометрів. Міра любові.
1985