Мерещилось Булгакову и Кафке,
И снится в надземной несуете
Всем тем, кто спит на задубевшей лавке,
Покрашенной зимою под метель.
Когда сычи кричат в уснувшем парке,
Когда фонтан, молчавший сотню лет,
В глухой темнице спрятавшись, украдкой
Клокочет, нарушая свой обет,–
На площади выходят танцовщицы,
Из-за деревьев, потаённых рам...
Юны и безодёжны, белолицы,
Ложатся под колёса шоферам...
ОРИГІНАЛ
Роман Скиба
***
Це снилося Булгакову і Кафці,
Це сниться у лункій несуєті
Усім, хто спить на задубілій лавці,
Фарбованій вночі під заметіль.
Коли сичі кричать в міському парку,
Коли фонтан,що років сто як згас,
В підземному своєму закамарку
Клекоче, пробиваючись крізь час,-
На світло площ виходять танцівниці
З-поза дерев та з потаємних брам...
І, юні, безодежні й білолиці,
Лягають під колеса шоферам...