З безодні млистої холодна ще і пінна,
У вируванні хвиль стрімка зринає плоть,
На світло вивержена із морських гіркот,
Звільняється від пут, народин потрясіння.
Усмішка ледь тремтить, рук вигином прекрасна,
Рамена зранені виблискують омиті,
Немов Фетіди променисті самоцвіти,
Струмують стегнами м’які шовкові пасма.
Збігає з гравію вода хмільним потічком,
Тамує спраги невгамованість, і звично
Пісок слідів спиває ніжні поцілунки.
Та з тисяч поглядів туманних і безликих
В очах огонь прозрінь, мулка підступність трунків,
Нестримний сміх валів і брижів танці дикі.
Paul Valеry Naissance de Venus
De sa profonde mеre, encor froide et fumante,
Voici qu’au seuil battu de tempеtes, la chair
Amеrement vomie au soleil par la mer,
Se dеlivre des diamants de la tourmente.
Son sourire se forme, et suit sur ses bras blancs
Qu’еplore l’orient d’une еpaule meurtrie,
De l’humide Thеtis la pure pierrerie,
Et sa tresse se fraye un frisson sur ses flancs.
Le frais gravier, qu’arrose et fuit sa course agile,
Croule, creuse rumeur de soif, et le facile
Sable a bu les baisers de ses bonds puеrils ;
Mais de mille regards ou perfides ou vagues,
Son оеil mobile mеle aux еclairs de pеrils
L’eau riante, et la danse infidеle des vagues.
Картина Бі Гуко "Венера"