Світає... Край неба палав у другого поета,
А в мене зоря догорає, як спалена доля.
На волю душа не злетить крізь колючі тенета,
Та й досі не знаю,чи ж так безнадійна неволя?
Я крила розправлю, нехай в них поламане пір’я,
Я крок цей зроблю і злечу до бездонного неба!
Найбільший мій гріх – це у себе, слабкого, невір’я –
Якщо розіб’юсь, я прошу вас – жаліти не треба!
Колись так до сонця Ікар захотів долетіти,
Та сонце спалило його дерзновеннії крила...
...Я вилечу в ніч, зорі крила не зможуть спалити –
В якому сузір’ї мене ти чекатимеш, мила?..
22.04.2012