Там сумують, згасаючи зорі -
Сиротою став край синьоокий.
Там не роси квітневі прозорі
Вранці трави купають високі,
То людських душ нестримана туга,
То є сльози гіркої печалі.
У колючих дротів довгих смугах,
Що пильнують чорнобильські далі,
У лісах та полях, кращих в світі,
У будівлях, покинутих людом,
Скільки років там бал править вітер...
Тільки вітер гуляє повсюди.
Так помстився розлючений атом
За бездушність, чинів вищих зраду,
Непомірну з людей взявши плату.
Не знайти нам ще довго розради!
Там чорніє реактора прапор,
Майорить - жах живих, крик померлих.
То вулкана притишиний кратер,
То бідою наповнене жерло.
Хай, як грім, залунають всі дзвони
В день сумний, в день людськоі жалоби.
Увесь світ хай почує, як стогне
Двадцять шостого квітня Чорнобиль.