У горах, де квіткова заметіль
Вкриває трави ніжно пелюстками,
Де чути щебет птаства звідусіль,
Де дуб старий, не схилений роками
Стоїть, мов страж пахучих полонин,
Підперши небо дужими плечима,
Де хмари невагомий палантин
Розвішують на кам'яних вершинах,
Де ручаї дзвінкі, немов струна,
Де срібні роси, мов смарагди чисті,
Ходитиму невдовзі я одна,
Купаючись в промінні золотистім.
На неба волошкового блакить
Я буду задивлятися щоранку,
Пригадувати нашу кожну мить...
А сонце цілуватиме веснянки.