Щоб не бути самою, до місяця шлях подолаю.
Він назустріч мені простягне ніжні сяйво-долоні,
Проведе в чорні шатра, де ночі блукають бездонні.
І у сурми зіркові мелодії щирі заграє.
Це триватиме доки не з’явиться смуга рожева,
Не розкриє пелюстки свої сонце-квітка у ранок,
Не вбіжить в новий день і ріка урочисто органно,
Не розкриють себе для життя всі кущі та дерева.
Ну, а доти кружлятиму в небі у зорях яскравих,
Притулюся до місяця, холод з теплом розмішаю.
Загублюся на вічність, та знову назад повертаю,
Хоч душа і небесна, та тягне на землю, де трави.
Зрозуміє це світлий, ріжком-колисанкою буде,
Понесе до того, хто вдивляється в місяць щоночі,
Щоб побачити в ньому дівчини самотньої очі,
Бо у ранці з імлою ця казка повільно розтане.
(7.05.12)