4. Наша хата.
Василь таки купив у Базилевської вузьку та довгу смужку землі між Хоменчачими садибами, розмежованого од Хоменків з одного боку ярком .Половина його по купчій відійшла Василю, ( північний схил), на захід частину долини - обидва схили, і на схід аж до Пустовітового хутора. З другого боку близенько теж стояла Хоменчача хата - іншого брата. Хоменки досадували, що так і не купили цю землю собі. Відділялися ровами глибокими - копали, щоб худоба в двори не заходила . На паркани лісу не було, та й парканів ніхто тоді не ставив.
Всім родом ставили Василю Кіндратовичу хату. Місце вибрали на горі,над долиною. Подивилися, чи не росте тут кропива, блекота та дурман. Перед будівництвом пускали на намічене місце пастися корову, а там де вона ляже напасшись ( на тому місці) забивали кілок - це тут буде піч. Середина печі. Потім від нього, розчищали і вирівнювали майданчик, розмірювали і вкопували дубові сохи. Ніколи не починали зводити хату на вщерблений місяць, завжди після молодика. В понеділок будівництво теж не починали.
Першою вкопували соху на покутті. В ямку кидали трохи жита - щоб добре жилось і врожаї були , якусь копійку - щоб гроші водились, жмут сухої трави - щоб всі здорові були, трохи шерсті з усякої худоби - щоб худоба не переводилась , трохи пір`я з усякої птиці. На вершку сохи прибивали маленький дерев`яний хрестик. В висоту на хуторах хати будували високі - ніяк не менше чотирьох аршин, а то й більше.
Ще дві найміцніших сохи вкопували посередині передньої і задньої стіни. На них буде лежати поперечний сволок*. На причілких теж кілька міцних сох, на яких лежатимуть поздовжні сволоки. Там де мали бути вікна, ставили по дві сохи тонші. Обабіч одвірок теж. Зазвичай у хаті було четверо вікон - по двоє спереду і на причілку. На задній стіні робили малесеньке віконце на печі, а у Василя зробили ще й велике п`яте вікно, тож сохи вкопали і для нього. В селах у бідних вікна робили малесенькі, на чотири шибки, а шибочка ледь більша долоні. В перехрестя з пазами вставлялося скло і вмазувалося в стіну. Ні луток**, ні віконниць. На хуторах вікна були більші - на шість шибок, з лутками, з підвіконнями, з віконницями, та щей гарно вирізьбленими. Такі вікна були у теперішніх сусідів Василя - Хоменків. Василь поставив вікна теж на шість шибок, але менші і без віконниць.
На сохи клали сволоки. Спочатку найтовщий , як людина завтовшки, поперечний сволок. Цей сволок обв`язували вишитим рушником і не знімали аж до входин в хату.Посередині хати під сволок підставляли стовп . Його ставили на валун, дубовий пеньок, або цеглу, виклажену на рівні долівки, щоб стовп не просідав.На поперечний сволок вкладали поздовжні сволоки - тонші ,як стегно у людини. Таких сволоків було не менше трьох. Всю цю роботу робили за один раз, а тоді сідали обідати і спочивати, і більше нічого в цей день по будівництву не робили
Наступного дня між сохами забивали ще кілки і обплітали довгим тонким гіллям, як тин, залишаючи отвори для вікон і дверей. Недалеко від майбутньої хати викопували дук - не глибоку, по коліна, але чималу круглу, як сковорода, яму. Десь біля дука починали копати глинище. Верхній шар плодородньої землі знімали поки чорніє і вивозили на пахоту, або в садок. Коли земля починає набувати рудого кольору, зсипали окремо - ця земля піде на долівку в хаті. Руду чи жовту глину використовували на будівництві. Насипали в дук шарами. Шар глини - шар соломистого кінського та коров`ячого гною ( гною бралоса вдвічі, а то і втричі більше від глини )і так кілька шарів, а тоді заливали водою і водили пару коней в дуку по колу - місили . Глини бралося аби лише для в`язкості. Суміш була легка, а як висихала , то дуже міцна - не врубаєш і сокирю. Після того, як глина і кізяки добре перемішаються починали валькувати хату. Чоловіки брали з замісу вальки, завбільшки як голова людини і носили до хати - одні всередині, а інші знадвору, закидали пліт знизу до верху. Жінки стояли коло стін: рівномірно розподіляли, пригладжували утрамбовували вальки руками.
Коли перший раз було все закидано, давали висохнути днів два- три, а потім знову валькували і підрівнювали стіни. Так робили доти, поки стіни не стануть потрібної товщини. Коли вже хата обвалькована і підсохла , засипають долівку глиною з половою, збризкують водою і заганяють вівці на кілька ночей , щоб добряче утрамбували.
Стелю робили так: набивали на сволоки зверху дрючки, як рука завтовшки, не густо. Спочатку валькували зверху, з горища. Пропхали вальки в щілини між дрючками, щоб звисали в трохи зі стелі, а коли підсохне - закидали знизу і так до потрібної товщини. Стелю накладали над кімнатою та над коморою, яку у нас називають - чулан. Та комора, що в хаті - чулан, а та комора, що в повітці - таки комора. Над сіньми стелі не накладали.
Навколо хати викладали присьбу.Вона робилася теж з кізяка з соломю та глиною , була по коліна заввишки і як стілець завширшки. Хати будувалися без фундаментів, тож присьба слугувала захистом від вологи. Вона заокруглювалася зверху і розширялася донизу. Вибирали найчервонішу глину і обмазували присьбу.
Далі діло стало за коминами. Приходили пічники і за три-чотри дні зводили піч і на горищі лежак в димар для відводу диму. Димар зводил самі хазяйни, з чулану і аж до верху викладали сирцевою цеглою і обмазували глиною з кінським кізяком. Внизу димар був товстий, людина в ньому вільно рзташовувалася - сажу трусити, а до гори звужувався, щоб злодії не влізли через нього. В сінях робилися дверцята в димар і будувалася пічка, щоб готувати їжу навесні та восени, коли надворі негода.
В селах вкривали хати соломою, та поливали рідкою глиною - «глинобитка», так ці дахи звалися, але то в бідних. На хуторах дахи були з очерету, а очерет купували в селах, рзташованих біля боліт - Фидирівці та Турбаях. Цей очерет ріс в воді і мав червонуватий колір стебла, воно було тонке та довге.В тих хуторян, хто був багатий дахи були залізні та з черепиці. Дах у Василя робився з очерету.
Очерет брали невеликими снопиками і вкладали один на одного знизу до верху так, щоб трубчаті зрізи стебла були направлені трохи вгору. Підрівнювали пристукуючи дерев`яною лопаткою. Дерев`яною, довжелзною - футів*** зо два голкою, із вправленою в неї мотузкою пришивали снопики до перекладин набитих на крокви. Один чоловік сидів зверху на кроквах і просував голку іншому, який був на горищі .Десь із фут завтовшки був дах.
Коли дві третини покрівлу було вкладено робили «перелім». Тепер снопики вкладали зрізами вгору, а верхом назустріч нижнім. На місці стику обрізували, підрівнювали і пришивали. На вершечку зрізи теж зв`язували навхрест, в щілинки набивали костриці з прядива та ще й трохи заливали рідкою глиною. Таку роботу робили п`ять чоловік за чотири - п`ять днів. Очеретяний дах міг стояти років із тридцять поки не зітліє.
Поки вкривався дах та будувалися комини жінки та дівчата вимазували рівненько хату , а потім комини і вибіловували. Коли все було зроблене найголосистішу молодицю посилали на дах, мазати верх - димар червоною глиною. Вона вимазувала, а тоді якнайголосніше тюкала. Це значило - кінець будівництва.
… 1890. Такі цифри вирізані на сволоці в нашій хаті. Того року будувалася ця хата. Того року коли вигоріло від великої пожежі майже все Остап`я. Від Псла до Плавлів, від Гори до Пенівки майже не залишилося нічого вцілілого. Гатка за горою вціліла, Підгора, Запсілля та Вуханівка за Пслом теж , і Плавлі, бо вони через поле від Остап`я. Палац Базилевських та церкву врятували.
Людей було багато у Лайлів на будівництві, тож коли почули дзвони на пожежу і побачили дим, похапали хто що - вила, заступи, граблі, старі рядна і побігли в Остап`є на допомогу. Як пожежа де, то старалися стріху розтягти з хати, бо вона із соломи чи очерету то й гороить найдужче. Стягають та мокрими ряднами вогонь збивають , щоб далі не перекинувся.
Старі люди казали,що це погана прикмета, коли під час будівництва десь пожежа. Щось із хатою буде не те. Так і сталося. Скільки не перекидали комини, а вони все курили. До сих пір, поки топливо не займеться треба тимати двері відкритими.
У 2012 році нашій хаті виповнилось 122 роки.
*Сволок - балка стелі.
**Лутки - віконні рами.
*** Фут - 30,48 см.
( далі буде)
На русском языке рассказ помещен на сайте Проза.ру
http://www.proza.ru/2012/05/11/1817
Фото где-то 1960 года.