Щастя насправді у зовсім простих речах –
Прокинутись серед ночі – і дивиться на тебе,
Як лице твоє через примружені жалюзі світиться ізсередини,
Як сни твої водоростями тонкими колихаються у кімнаті,
Наповнюючи мене ніжністю невимовною,
І тоді я торкаюся пальчиком твоїх вуст привідкритих –
Хочу зловити ниточку твого дихання,
Того прудкого повітряного змія-спокусника,
А він не дається, тікає, пручається –
Ловлю його навперейми ротом – мііій...
І ти прокидаєшся, виливаєш на мене потоки ніжності,
торкаєш губами ожинові ягоди на моїх грудях,
пестиш руками живіт і стегна, тож метелики в лоні вже
не можуть всидіти, бо ти - всюди, в тілі моїм і в душі,
я забуваю себе, розчиняюся в хвилях твоїх, насолодо моя,
нагородо моя, омріяна і така неочікувана...
Щастя насправді таке просте: чути твій голос, не розуміючи слів,
смакувати твій запах, твої доторки, твої пружні рухи, колисання твої,
твою сіль, що змішалась з моїм молоком...лежати знеможено
слухати спів світанковий пташок, занурюватися в сон, випірнати,
радіти, що ти не приснився, що ти біля мене, що ти - мііій...