* * *
Пусть в ледяном плену окно весны.
И что-то много грусти в разговоре.
Ты первоцветам цвет их разъясни,
а то цвести им вздумается вскоре.
Снег выпал и готов растаять весь.
И мир то в мудром, то в безумном русле.
Пускай нам трудно, и пускай нам грустно, –
но есть весна. И мы на свете есть.
Дай юности смахнуть слезу с ресниц.
Пусть опыт будет страстным оборонцем.
А мы с тобою – только пара птиц,
летящих между мраком тьмы и солнцем.
* * *
Розчиниш крижане вікно весни.
Нехай нам сумно, але це минеться.
Ти першим квітам колір поясни,
бо їм цвісти вже скоро заманеться.
Знов пада сніг і знову розтає.
І світ навкруг і мудрий, і безумний.
Нехай нам трудно,
і нехай нам сумно,–
є ця весна. І ми на світі є.
Хай наша юність плаче горілиць.
Нехай їй досвід буде оборонцем.
А ми з тобою – тільки двоє птиць,
котрі летять між мороком і сонцем.