У мегаполіса бетонні стіни,
Вони мені тебе не подарують.
І хочеться так впасти на коліна,
Хоча жива, та серця вже не чую.
У цьому місті все таки самотнє,
Пусте, брехливе, зовсім непотрібне.
А я лиш сподіваюсь що сьогодні
Ти в моїх снах побудеш хоч хвилину.
В моїй кімнаті не всихають сльози,
Бо навіть стіни мають собі пару!
А ми з тобою не зуміли просто
Тримати щастя, що було задарма.