І мені не втекти з цього міста,
Я прикута до його батарей,
Так, мабуть ми з одного тіста,
З бомбосховищ та ліхтарей.
Ми ідем з ним нога у ногу,
Прозаїчний чеканний крок,
В землю рідну, землю вологу,
Вбиваєм залишки цигарок.
Ми сміємося, так як в останнє,
І п`эмо десь приблизно так,
Наростає, він наростає,
Та кидається мов хижак.
Впивається в моє тіло,
Розливається по очах,
В небі сірому сіре світило,
І воно ж в небі по ночах.
І мені не втекти з цього міста,
То грошей нема, то зима,
На мені ланцюг мов намисто,
і більше нічого нема.