до 125-річчя з Дня народження С.А.Ковпака
Гортає пам ‘ять сторінки неквапно,
Й жадають Правди спраглії вуста…
І Стежкою нев ‘янучої Слави
Історія нас знову повела.
Коли вогнем палала вся країна,
Й стражданням край по вінця весь бринів,
І він сказав: « Земля поможе рідна,
Мої ліси, і води, і гаї…
Мої сини, що їх земля зростила,
Що квітне, як казковий диво-сад,
Підуть на бій за вишень білопіння,
Хоч би за те й прийшлося умирать!
Підуть на бій за іскрозлоту ниву,
Що хлібом нас дарує запашним;
По ній чужий ступає чобіт нині…
Як серцю не палати козаків?
Коли повітря запеклось від болю,
І рідних кров фонтаном струменить!..
«Веди нас, батьку!Нищівного бою
Жадаємо!» І ліс весь стугонів…
Від шалу партизанської атаки,
Від запалу вояк, тих відчайдух!
Нові явились світу гайдамаки –
У ковпаківців – запорожців дух!
Сама Пречиста Меч дала вояці!
Зібрав він зброю… добрих рисаків,
Й став загадковий ліс отой Спадщанський
Притулком месників, грозою ворогів!
…сплетіння і ярків, і улоговин,
І хащі, де лампад зеленотінь
Заледве тліє – полігон чудовий
Для бойових рішучих, смілих дій…
Гвинтівки і гранати, кулемети…
В накат землянка… хвої еліксир
…жоден із смертних екопоселенців
За гроші не відважився б пожить…
А сосонки, такі бентежно-милі,
Ген там, на гірці тих берізок стрій…
Це ж десь отам, в вологій тій долині,
Німецький танк, застряглий… ще з тих пір…
Застиг в болоті пам ятником предкам,
Тим, що застрягли в зла трясовині…
І згадкою для нас тих днів нелегких,
Щоб Пам ‘ять нашу вміли берегти!
«За Землю Руську!» – так казали древні.
З цим гаслом йшли по скривдженій землі,
Мов повінь, що старі ламає гребні,
Мов річка, що поновить береги…
Щоб відчував противник: він не вдома,
Не зазіхав не на своє майно,
Відважні хлопці нічкою, раптово,
На шмаття рвали захмелілий сон…
Дубовичі – звучить як поетично!
Мов кронами шумить дубовий гай;
В селі цім просто на очах фашистів
Ковпак народний влаштував парад?
А води Сейму – чисті та прозорі,
А очерети та осоки ряд…
Бійці тут теж стояли у дозорі;
Вони і досі десь отут стоять!
В лісах під Ковелем, могутніх і суворих,
Погожої чи зимньої пори,
Надійну всього фронту оборону
Ковпаківські плекали скульптори!
Природа, що надійним стала лоном,
Творила разом з ними чудеса!
І під укіс йшли вражі ешелони,
Що мріяли про нашу нафту й газ…
Карпатських гір грайливе перевесло
Кувало Меч для дальніх тих фронтів:
Тут Курськ, і Сталінград –в однім оркестрі,
Кавказ, і Крим – а заспів тут один!
І в тих Карпатах, де тонкі смереки
Так ніжно про кохання гомонять,
Загін відважних у смертельнім герці
Зійшовся… й скільки втратив там солдат!
Й відважного рубаку- командира,
В обіймах з сином, мужнім козаком,
Стихія бою, люта й невмолима,
В отих горах навік накрила сном…
Й бурунились карпатські води грізні,
Кров закипала на гірських плаях;
І партизанський дух сердець залізний
В Європу прокладав Свободи шлях!
…Десна, Дніпро, Дністер, і Тиса, й Клевень –
То Пам’ яті народної стрічки…
Жива то Повість Сидора Артемовича
Як і зривав… і будував Мости!
Гортає пам ‘ять сторінки неквапно…
Історія збира жнива нові…
Оті Стежки нев ‘янучої Слави
Крізь серце і сумління пролягли!