Вечір. Хмари. Сум і туга.
Кішка в серці плаче.
Доля ходить в полі з плугом
сіяти невдачі.
Поле вродить пишно й густо,
колоски аж гнуться.
Плаче й ниє серце-пустка,
струни його рвуться.
Я у черзі майже перша,
перша за печаллю.
"Мо' вже досить?" - Доля держе,
сипле і навчає:
"Сльози, мила, то є ліки,
з ними обережно,
плач потроху, бо навіки
спалиш серце. Решта
то є сум, приймай у дозах,
обпічеш бо душу.
Йди-но, бачиш, скільком позад
туги дати мушу".
Я взяла всього багато
і пішла додому.
Вечір. Хмари. Чай. Кімната.
І Печаль-знайома.