Як солодко дишуть простори,
І в душу – сама благодать!
Шумує заквітчане море,
І хочеться неба дістать!..
Як прагнеться вишеньці красній,
Що лик в зелен-листя хова,
Не зірваній буть передчасно…
…а як не готова душа!?..
Отут, серед тихого раю,
Серед буйноликості трав
Я Вічну Премудрість читаю…
Там Книга – природа жива…
Де трави, де спокій, де верби…
Псалмів покаянних оркестр!..
Зелена стежина до Неба
Незмінно когось приведе…
На березі тихої річки,
Що вдаль свої води несе,
Ясніше життя скоротічність,
Прозоріш світлини небес…
А вітер розгойдує днину,
А роки летять вдалину:
Ще вчора були ми малими,
А нині… вже скроні в снігу…
Над вербами – біла хмаринка,
…неспішно в похід вируша…
То, може, злетіла пір їнка…
…а, може, чиясь, то душа…
Так солодко дишуть простори,
І в душу – сама благодать,
І Вічності вквітчаним хором
Землі мені барви звучать!..