"Завія, тополина заметіль "
Надя Чорноморець
Завія, тополина заметіль.
Нестримна лоскітлива завірюха.
У вихорах безладно недолугих
Суєтність милосердецьких зусиль.
Пишноти і шкарубинки довкіль
Непримиренно пригортає пухом.
Похитується квіття капловухо
Поміж кошлатих білопінних хвиль.
Не забавлятись крихіткам із вітром -
В обіймах у росинок захмеліти
І пригорнувшись до землі тремтливо
У шарварку клубочаться примарно,
Роз*ятрюючи прагнення бездарно,
Аж поки - злива.
***
Позёмка, тополиная метель...
Безудержна и щекотлива - вьюга.
И вихрю хилому метелица-подруга
Бросает под ноги пушистую постель.
Пышнотам, щелям - видимый заслон.
Без разрешения заполнит пухом,
Соцветия качая вислоухие -
Среди лохматых белопенных волн.
А крошкам с ветерком не наиграться -
Росинками хмельными упиваться
И, трепетно приблизившись к земле,
Шумливо-призрачно клубиться по дороге,
Разбередив желания, о Боги,
Легко уплыть у ливня на крыле.