Літо і літепло... рання засмага...
Легко у ситчику квіточках...
Зблискує в схилених вербах ріка –
там галаслива дитяча ватага
до посиніння пірнає з містка.
До видноколу у мареві плине
сива, між квіток рясних, ковила,
коників сюркіт невпинно вола
у чебрецях з гіркотою полину,
мружаться очі від світла й тепла.
Стежка і ружі обабіч високі,
трави ласкаві – біжу босоніж...
Жук-скарабей темну кульку поніс –
ні, покотив попід вранішнім сонцем,
вічний у вічному... Я десь поміж
ніжним дитинством і поглядом в юність...
Ще не торкнулась любові душа
і не підрізана руса коса –
більше дитина, ніж діва-краса –
десь попереду жіночність і стрункість...
Поэтический перевод С. Груздевой:http://stihi.ru/2012/06/13/4627
Лета теплынь опьяняет, как брага.
Словно по ситцу, плывут облака.
В вербах поникших, сияет река.
Детская с шумом примчалась ватага:
До посиненья ныряет с мостка.
До горизонта, весь в мареве лета,
Стелет постель поседевший ковыль.
Стрёкот кузнечика слышится где-то.
Щурим глаза от тепла и от света,
Где и чабрец, и полынная пыль…
Узкая тропочка вдоль водостока,
Травы ласкают – бегу босиком…
Жук-скарабей катит тёмненький ком,
Катит вперёд перед солнцем с востока,
Вечен он в вечности… я – меж икон
Нежного детства и юности жерла…
Не захлестнулась любовью душа -
Косы подрезать ещё не спешат:
Больше подросток я, детством дыша,
И впереди ещё – женственность-жертва…