Моя подруженька,Земфіра –
Мого дитинства отаман.
Мене зненацька підхопила,
Неначе справжній ураган.
Ти мала наді мною владу,
Умови спілкування диктувала ти,
Що, навіть, в дощову погоду
Я йшла з тобою обкрадать сади.
В «Швейтруд» таємно пробирались,
У ящик з лоскутками забирались,
Щоб там набрати лоскутків
Для ляльочок із реп*яхів.
Тебе любили діти та дорослі,
Я заздрила твоїй красі:
Маленька ніжка,хвилясті коси,
Т й розквітала ти, як квітка навесні.
Я пам*ятаю всі деталі
Дитинства нашого життя.
Так болісно, коли згадаю,
Що нам туди немає вороття.
Багато років пролетіло,
Життя пройшло, я постаріла,
Але Земфіра назавжди
Для мене залишилась молодою,
Вродливою, розумною, стрункою,
Як в небі блискавка швидкою.
Так і не прийшлось зустрітись нам,
Мого дитинства отаман.