Ще б'ється в скло сигналами автівок
сердитий день,
йому ще не до сну,
та вже летить по каменю бруківок
в нічну пітьму.
В долоні підвіконня,
на прощання,
складає сонце променів букет,
у вікна рветься,
начебто востаннє
Ярило править сяючий бенкет.
Годинник вперто відрахує миті,
Йому до сонця діла геть нема,
Надходить вечір,
в сріблі й оксамиті,
і ніжно світ руками обійма.