Ідуть щоденно знов дощі.
І з гір тече вода брудна,
Дерева плачуть і кущі,
Туга на серці лиш одна.
Як звірі голосять вітри
Та б’ється об шибку гілка.
Знов біль мою душу ятрить,
Минуле згадати гірко.
Хотілося щастя пізнать
У спільному нами житті.
Лишається тільки зітхать –
Стосунки були в нас не ті.
В твою повірила казку,
Що жити будемо в щасті,
Любов віддаси і ласку,
Не буду знати напасті.
Не зразу взнала про зраду.
Мене сліпило кохання,
Та хто зможе дати ради,
Як пережити страждання.
В душі моїй лиш пустота,
Бо в рану насипали сіль.
Чекає мене самота,
Від зради пекучий той біль.